«Я – частина музики, а музика – частина мене,
і з того часу ми – одне ціле,
не розлучаємося ні на день»
і з того часу ми – одне ціле,
не розлучаємося ні на день»
Людовіко Ейнауді народився в Турині
(Італія) 23 листопада 1955 р.
(Італія) 23 листопада 1955 р.
Ейнауді почав писати музику ще юнаком, перші роботи були для акустичної гітари.
Мати Людовіко грала на фортепіано.
Батько – відомий книжковий видавець.
Дід по лінії матері був композитором
та диригентом італійських опер.
та диригентом італійських опер.
Дід по лінії батька, Луїджі Ейнауді,
перший президент післявоєнної Італії.
перший президент післявоєнної Італії.
Освіту свою розпочав у Консерваторії ім. Верді у Мілані, отримавши 1982 року диплом.
Цього ж року він почав навчатися у композитора Лучано Беріо, а також отримав стипендію на музичному фестивалі в Тенглвуді, де він вперше познайомився з американським мінімалізмом.
У 16 років я прийняв рішення займатись музикою. Вона була навколо і була дуже різною: моя мама грала вдома класику, сам я слухав рок і обожнював своїх кумирів - Джимі Гендрікса і Rolling Stones. Я раптом усвідомив, що музика - поле, де я вільний і сам можу вибирати свою роль, писати собі текст. Там можна було бути революціонером
Дебютував Ейнауді як учасник туринського джаз-рок колективу Venegoni & Co, у складі якого він встиг записати два альбоми.
Друга половина 80-х стала для Ейнауді незвичайним періодом пошуків себе, він працював у таких недалеких від музики сферах як хореографія та театр.
Людовіко Ейнауді був єдиним класичним музикантом, який виступив на першому фестивалі iTunes у вересні 2007 року в Лондоні.
З 2003 року концерти Ейнауді відбуваються із незмінним аншлагом. Музиканта запрошує міланський театр la Scala, Людовіко дає спеціальні концерти в Ангарі Бікокка та Королівському Альберт-холі.
У 2010 році Ейнауді запросили диригувати оркестром фестивалю La Notte Della Taranta, де він пропрацював два роки.
Світове турне в 2014-му ознаменувалося багатьма чудовими виступами, такими як Сіднейський оперний театр, Арена Верони і гучний «Piano Africain».
Від Дебюту до світового турне
«Коли я пишу музику, я думаю про зв'язок із природою і уявляю собі підземний світ,
де мешкає якась величезна
непідконтрольна
нікому істота»
де мешкає якась величезна
непідконтрольна
нікому істота»
На рахунку композитора
33 САУНДТРЕКИ
33 САУНДТРЕКИ
Людовіко Ейнауді писав не лише твори для камерних та симфонічних оркестрів, а й музику для театру та кіно.
"Батько" (2020)
Фільм отримав "Оскар" 2021 році. П’ять композицій Людовіка Ейнауді стали саундтреками цього фільму
"Земля кочівників" (2020)
У 2021 році фільм отримав "Оскар". Саундтреками стала музика із серії альбомів "Seven Days Walking"
"Принцеса Монако" (2014)
Трек "Divenire" став музикою для трейлеру. У фільмі також звучала мелодія "In Un'altra Vita"
"Самба" (2014)
Саундтреками стали композиції "Ascolta", "Experience", "Run", "Time Lapse", "Walk"
"Шукач води" (2014)
Людовіко Ейнауді написав 4 саундтреки до цього фільму
"1+1. Недоторканні" (2011)
Найкасовіший фільм в історії Франції, займає 46-у позицію у списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb
"Чорний лебідь" (2010)
Ейнауді написав музику для трейлера фільму
"Астрал" (2010)
Саундтреком стала мелодія "Nuvole Bianche"
"Це Англія" (2006)
Британський міні-серіал, саундтреками до якого стали твори "Fuori Dal Mondo" і "Dietro casa"
"Дивний злочин" (2004)
Саундтрек Ейнауді отримав приз за найкращу музику до фільму на фестивалі Avignon Film Festival
"Доктор Живаго" (2002)
Журнал Allmusic високо оцінив партитуру Ейнауді до міні-серіалу, давши яскраву рецензію та оцінку в 4,5 із 5 зірок
"Світло моїх очей" (2001)
Саундтрек Ейнауді був визнаний найкращим саундтреком року на врученні премії Italian Music Awards. У 2002 році Ейнауді отримав італійську нагороду за найкращу партитуру (Best Film Score)
"З цього світу" (2000)
Фільм був номінований на премію «Оскар» і Ейнауді отримав за саундтрек премію Echo Klassik у Німеччині в 2002 році
Його музику описують як мінімалізм, класику, ембієнт, contemporary та дуже зворушливу, як довгоочікуваний звук нерухомості у неспокійному світі.
Ходять слухи про те, що моя музика — кінематографічна. Мені завжди цікаво бачити її в поєднанні із зображенням. Це схоже на те, що я заново відкриваю для себе мою музику, але з іншої точки зору
Людовіко Ейнауді
випустив 33 музичні альбоми
випустив 33 музичні альбоми
- Боюсь, це те, що я повинен запитати у мого психоаналітика. Проблема в тому, що в мене нема психоаналітика, але може треба пошукати і спитати? Насправді, я про це не задумувався. Скоріш мені подобається зворушлива музика. Мені подобається, коли вона сильно впливає на почуття і я не думаю, що сумом вичерпуються ті емоції, які може викликати те, що я пишу. Безперечно, сум - одна з найважливіших емоційних стихій, пов’язаних із музикою, але це ще й натхнення, і сила, і радість, і екстаз.
- Чому Ви пишете так багато сумної музики?
Соціальні проекти
2016 року Ейнауді виконав свою «Елегію для Арктики»
на замовлення Грінпіс.
на замовлення Грінпіс.
Ейнауді грає на роялі у відкритому морі на тлі льодовика, що тане на Шпіцбергені — полярному архіпелазі, розташованому в Північному Льодовитому океані. Музику органічно доповнюють звуки навколишньої природи.
У 2007 році Людовіко Ейнауді приєднався до гуманітарного проєкту, метою якого є збір коштів для організації водопостачання в Африці і керує яким некомерційна асоціація «Ali 2000».
африка
арктика
Композитор був настільки вражений красою природи Арктики і навислими над нею проблемами, що створив «вірусне відео».